"ПРОЗОРА ПОЛІТИКА" №37 (42)
 аналітичний огляд суспільно-політичного життя

   19 - 26 жовтня 2004 року


     ЗМІСТ:

    Олександр ДЕРГАЧОВ
     Хто за що проголосує


    Сергій МАКЕЄВ
     Обеззброєні громадяни


    Олександр ПАНІБРАТОВ
     Експрес-огляд повідомлення Держкомстату України
     про основні показники соціально-економічного розвитку
     за 9 місяців 2004 року


 

 

Олександр Дергачов,
політолог,
головний редактор видання “Прозора політика”

 Хто за що проголосує

Напередодні голосування увага політиків і, особливо, влади до громадян сягає апогею. Але й наша з вами увага до тих, хто прагне керувати нашою державою, так само стає максимальною. Інтерес претендентів на владу цілком зрозумілий усім. А ось питання про те, чи розуміє свій інтерес кожний з виборців, є набагато важчим. Відповідь на нього залежить головно від того, на скільки населення взагалі готове усвідомити свої інтереси і можливості їх забезпечення. Водночас, дуже багато залежить від того, як працюють з виборцями різні кандидати.

Як виглядає передвиборча ситуація в країні? За кого і чому готові віддати свої голоси її громадяни? Спочатку зазначимо дві важливі попередні обставини, які, до того ж, взаємопов’язані. Перша, – це автоматичне відсіювання “технічних” кандидатів. Два десятки зайвих учасників перегонів зовсім не відволікають виборців від тих, хто дійсно представляє певні суспільні інтереси. Не будемо це вважати свідченням помилковості проекту засмічення бюлетенів і дезорієнтації виборців. Здійснюючи його, влада передовсім робила ставку на використання таких кандидатів для інформаційно-пропагандистської війни проти Віктора Ющенка та для створення штучної більшості на свою користь у виборчих комісіях. Таким чином, на відміну від минулих виборів, коли несамодостатні, створені владою їх учасники слугували інструментом розколу електорату, сьогодні маємо ситуацію, коли вони є частиною технології спотворення результатів та можливого зриву виборів. І ось тут дається взнаки друга обставина: абсолютна більшість громадян передбачають, що вибори будуть недемократичними і переважно розуміють, що саме влада свідомо й цілеспрямовано робить їх такими.

Потреба в оновленні, в змінах є головним чинником, що визначає настрої українців. І це вже призвело до суттєвих зрушень у їх ставленні до кандидатів та політичних сил, які вони презентують. Особливо це позначається на орієнтації лівого електорату, переважна частина якого демонструє своєрідний прагматизм. Дійсно, переважна частина тих, хто в останні роки підтримував лівих, керуються не ідеологічними міркуваннями, а елементарним прагненням домогтися від влади задоволення базових соціально-економічних потреб. Колись такі примітивні утриманські настрої складали основу своєрідної єдності народу і комуністичної влади. Сьогодні для верств населення, які переважно розраховують не на себе, а на державу, потрібні не гасла, а реальна дієздатність кандидата.

Слід визнати, що доплата до пенсій, здійснена Віктором Януковичем, стала вагомим аргументом для частини лівого електорату. Але водночас тут спрацювало й розуміння того, що сподіватися можна (якщо взагалі можна) тільки на обіцянки тих, хто має реальні можливості їх виконати. Отже, лідери лівих переважно самі втрачають свій електорат, який вже не вірить в їх власні потенції у боротьбі за владу, в здійсненні реальної політичної програми. Це призвело до випадіння з реальної політики Наталії Вітренко, її фактичне перетворення на ще одного “технічного” кандидата. Особливо показовою є втрата політичної ваги Петром Симоненко і комуністами загалом.

Кандидат від КПУ починав перегони з другим рейтингом у 12–14%. Це приблизно відповідало рівню популярності комуністичної ідеології. За плечима комуністів ще набагато кращі результати на минулих президентських і парламентських виборах, адже до них приєднувався неідеологізований протестний електорат. Сьогодні вони втратили не тільки здатність приваблювати інших, а й дві третини своїх традиційних прихильників. Значна частина цих втрат, за російським зразком, закономірно стала резервом зростання підтримки кандидата від влади. Але чимало й таких, кому перехід від підтримки опозиції до підтримки влади є неприйнятним. Більш обізнана і вимоглива частина лівого електорату шукає інших можливостей вплинути на формування влади. Тож відбувається поповнення й демократичної опозиції.

На цьому фоні дуже цікавою є ситуація у соціалістів та навколо них. Олександр Мороз провів свою виборчу кампанію набагато краще за Петра Симоненка. Сьогодні важко сказати якою мірою ці два політики стануть жертвою фальсифікацій, які готуються на користь Януковича, але тиск та спокуси влади впливають на електорат СПУ набагато менше. Це дозволяє Морозу не обмежуватися завданням-мінімум, – підготовкою до майбутніх парламентських виборів, а й конструктивно впливати на подальший розвиток політичної ситуації.

Інші сегменти електорату не зазнавали надто масштабних переорієнтацій, але відбувалося серйозне уточнення мотивації уподобань. Хіба що важливо зазначити те, що певною мірою очікувалося, але не відбулося: громадяни не відгукнулися на спроби зібрати голоси тих, хто не задоволений як владою, так і опозицією, і не дали шансу на становлення “третьої сили”. Таким чином, стали більш чіткими особливості прихильників основних кандидатів у президенти. Найбільш освічена та ініціативна частина громадян очікує зміни влади і готова підтримати Віктора Ющенка. Тільки подальший розвиток ситуації вже після виборів покаже, яка частина готових проголосувати за нього може скласти стабільну частину його прихильників і тих, хто буде готовий підтримувати “Нашу Україну” та ту політичну організацію, яка буде створена на її основі.

Очевидно, що для значної частини громадян вибір на користь Ющенка є тактичним. Адже вони прагнуть більшого, мають конкретні побажання і навіть претензії до нього та його оточення. Це громадяни, яких не можна жодним чином мобілізувати та використати. Їх рішення може бути виключно добровільним. Нарешті вони можуть бути до своєї влади більш вимогливими ніж до нинішньої чужої. Водночас, вони готові бути активними учасниками оновлення країни, щонайменше, – формування громадянського суспільства, створення механізмів контролю влади. Але вони можуть підтримати цивілізовані дії влади, стати їх співавторами. Так чи інакше, вибори 2004-го зібрали під прапорами Ющенка практично всіх, хто ще у 1991-му прагнув і незалежності, і демократії.

Не будемо стверджувати, що Віктору Януковичу дістався гірший залишок українського електорату. Але його складові свідчать про суперечливість та драматичність незалежної історії нашого суспільства. Добровільний електорат цього кандидата складається з двох основних частин. Це та меншість, яка домоглася привілейованого положення в існуючих економічній і політичній системах. І це та, все ще значна частина громадян, за рахунок якої формується згадане привілейоване положення і яка згодна задовольнитися тим, що їм виділять можновладці. Передвиборчі маневри влади в дусі радянської епохи замінюють їм будь-які реформи.

Ризикнемо виділити ще й таку особливу категорію як “донецький електорат”. У східному регіоні склалися специфічні умови суспільно-політичного розвитку. Національно-демократичний рух там був слабким, демократичні традиції, – також. Тут збереглася сильна залежність робітників від керівників підприємств, при цьому склалися особливо близькі тіньові відносини між бізнесом і владою, набули розвитку кланові зв’язки. Незалежний бізнес, суспільні організації, прояви вільного громадянського життя пригнічуються. Доступ населення до незалежних джерел інформації обмежений. Домінування одного олігархічного конгломерату в бізнесовій та політичній сферах обмежує розвиток плюралізму, конкуренції і навіть можливості вільного вибору. Потужний місцевий патріотизм цілеспрямовано наповнюється вигідним для хазяїв регіону змістом, виховується партикулярна регіональна ментальність, готовність підтримувати “своїх” незважаючи на їх громадянські та суто людські якості. Подальша білорусизація з олігархічною домішкою може перетворити Донбас на головну опору українського кланово-бюрократичного авторитаризму.

Решта тих, хто може проголосувати за Віктора Януковича, це ті, кого вдалося мобілізувати в останні два місяці завдяки роздачі грошей та масованій пропагандистській обробці. Кілька відсотків голосів він отримає від тих “особливо обережних” громадян, які звикли голосувати за будь-яку владу, щоб не мати зайвих неприємностей. Нарешті, кандидат від влади традиційно розраховує, що на його користь, хочуть вони цього свідомо чи ні, висловиться левова частка людей, що перебувають в казармах та за гратами.

Картина розподілу електорату виходить досить сумна. І це коли йдеться про кандидатів, програми яких є досить схожими. Отже не схожі самі кандидати та їх шлях до виборців. Один притягує, інший тягне. Один хоче об’єднати заради змін, інший інтригує і розколює заради збереження усього як є. Один сподівається, що правда зробить його преможцем і від цього виграє кожен українець. Інший увів брехню у систему і розраховує, що це влаштує більшість, а незгодних називає козлами. Те, що насправді нормальних людей в країні лише трохи менше 47 мільйонів, не викликає сумніву. Але як непросто це довести під час голосування.

 

Сергій Макеєв,
доктор соціології

Обеззброєні громадяни

Надворі кепський політичний час. Дуже кепський. Хоча б тому, що не залишилося ніяких ілюзій щодо природи сучасної української держави. Протягом 2004 року правляча політична еліта, про моральні й політичні якості якої не сказати жодного доброго слова, на словах і на ділі поводиться так, начебто вона обложена у своїй фортеці. Такою фортецею вона вважає безсоромно приватизовану нею особисто державу. При цьому люди, що облаштувалися у виконавчій (а почасти й у законодавчій) владі, трактують державу цілком у дусі марксистсько-ленінського вчення: це озброєні групи людей, що захищають можновладців від беззбройних громадян.

Історично сталося так, що демократія, тобто самоврядування громадян шляхом делегування своїх повноважень обраним представникам, складалася в тих країнах, де з холодною й вогнепальною зброєю народ відстоював своє право панувати. «Критика» зброєю на перших етапах становлення влади демосу (тобто демократії) була цілком звичайною справою. Але вже в Новий й, особливо, у Новітній час у Європі (США – випадок особливий) відбулося радикальне переозброєння громадян. У розвинених демократіях у них тепер два види ефективних озброєнь. По-перше, – це розподіл влади, що затвердився й пильно підтримується, коли судова, виконавча й законодавча влади незалежні одна від одної. Прокуратура стежить за дотриманням загальної законності, а також уважно слідкує за недоторканністю поділу влади. По-друге, – це можливість зміни влади в ході виборів, що перманентно проводяться (якщо в недемократичних країнах для ротації правлячих еліт нерідко застосовують заколоти, повстання або революції, то в нормальних – за сучасними стандартами, зрозуміло, – для цього досить виборів; досить і для громадян, і для політиків).

За 14 років український правлячий клас не озброїв громадян розподілом влади. Не мудруючи лукаво, він відтворив монополію на засоби тиску й переслідування: на суд, прокуратуру, міліцію й службу безпеки. До такої монополії окремі представники правлячого класу звикли за старих часів. Інші ж оцінили зручності, пов’язані з можливістю в спілкуванні із громадянами покладатися, переважно, на силу підлеглих їм людей з рушницями, кийками, спецмашинами.

Армія начебто ні в що не втручається й у прямих діях проти народу не помічена. Не будемо згадувати ракету, що потрапила в житловий будинок у Броварах. Провина армії в іншому: у втраті боєздатності й перетворенні вищого командного складу в підприємців, що торгують спорядженням, приміщеннями, територіями тощо. За можливість торгувати, вони відповідають виконавчій владі підлабузництвом, яке властиве хіба що дрібному чиновникові, але ніяк не офіцерові, який не забув, що таке честь. Як голосуватиме армія, ми знаємо.

Служба безпеки України довгий час перебувала, видимо, у бездіяльності. Але тепер вона повністю переорієнтована на «внутрішнього ворога», тобто на тих людей, хто вважає, що нинішня влада себе зжила й уже пережила. На тих людей, хто збирається відправити на політичний спокій цю владу в ході голосування, і хто намагається переконати у своїй правоті навколишніх. Підозрюються особи й організації, вся провина яких складається, здається, з того, що вони не віддані особисто й беззавітно справі, на чолі якої стоять ті, хто, загалом,.. і стоїть на чолі. І от уже невідомі у цивільному стукаються у двері квартир осіб «політично неблагонадійних», представляючись сусідами знизу або листоношами.

Генеральна прокуратура й Суд працюють рука об руку й на руку виконавчій владі. Ще влітку було дивно, як швидко районні суди Полтавської й Сумської областей забороняли студентам пересуватися дорогами Вітчизни. Тільки-но депутат Сивкович вказав депутатові Порошенку на його непоінформованість й зажадати вибачень, а також сатисфакції матеріальної, як, о диво, миттєво були арештовані рахунки й самого Порошенка, й 5-го каналу на додаток. Не більш, ніж за день (добре, за два), були зібрані матеріали, опитані свідки, відбулися засідання – коротше, вся процедура, – і було ухвалене рішення. Втім, про процедуру – це нісенітниця. Заворушилися суддівські після відповідного дзвінка й швиденько взяли під козирок: раді бути в нагоді, чого ще бажаєте. Хтось може поцікавитися – чи хоч одна душа опікується додержанням законності? Відповідь одна: ні, жодна не опікується. Генерал Кузьмук, знову вступивши у володіння округами, заявив, що не має наміру складати депутатських повноважень, як того вимагає закон (тут він є правопорушником у групі – разом зі своїми колегами з колишньої парламентської більшості). І жодна суддівська або прокурорська душа не ворухнулася у відповідь на заяву Грозного генерала.

У багатьох наших громадян є особистий досвід контактів з нашою міліцією. Досвід скоріше гіркий. І все-таки в 2000 році не хотілося вірити, що молодчики в чорному, що громили на Хрещатику намети пікетників акції «Україна без Кучми», були міліціонерами. У ніч на минулу неділю вони напали на мирних громадян під стінами ЦВК. І били їх до крові (трьох затримали з відповідними посвідченнями; готовий поспорити, що вони представлятимуться жертвами брутальних дій «нашоукраїнців»). 5-й канал показав пронизливі кадри: жінка благає майора міліції втрутитися, а він зберігає мовчання й робить дещо здивоване обличчя, наче чує таргана, що звертається до нього із якимось проханням. Проте ж з тарганами не розмовляють. Всім своїм виглядом він давав зрозуміти – мерзоту б’ють, так і треба. Успіхи в боротьбі з політичним екстремізмом, як вони його називають, от головна стаття звітності міліціонерів перед сильними миру цього. За боротьбу з бандитами з них уже не запитують. Не було чути ні про одну подібну реляцію цього року.

А для чого люди зібралися перед будинком ЦВК? За однієї причини: є підстави вважати, що й головна виборча комісія України докладає свою руку до того, щоб позбавити громадян і другої зброї, тобто права змінити владу шляхом голосування. Ми пам’ятаємо, що ЦВК ніяк не відреагувала на неподобства в Мукачевому. А в ніч на 24 жовтня мала намір прийняти постанову про відкриття понад 400 виборчих дільниць у Росії, де можуть, нібито, проголосувати 1,5–2 мільйони чоловік. І це за тиждень до виборів! Коли в Україні тисячі не підготовлених дільниць. Така от організація виборчого процесу.

31 жовтня, звичайно ж, є днем вирішальним. Тоді й визначиться, чи вдалося рідній владі нас остаточно обеззброїти.

 

 

Олександр Панібратов,
кандидат економічних наук

Експрес-огляд повідомлення Держкомстату України
про основні показники соціально-економічного розвитку
за 9 місяців 2004 року

За даними Держкомстату, валовий внутрішній продукт (ВВП) за 9 місяців поточного року становив 234 млрд 305 млн грн і номінально зріс на 25,8% порівняно з 9 місяцями 2003 року. Реальне зростання склало 13,4%. Ми не володіємо методикою розрахунку номінального і реального ВВП, лише знаємо, що при визначенні ВВП за основу береться додана вартість. Додана вартість обраховується, зрозуміло, у гривнях, вона не може бути виражена у натуральних показниках виробництва. В умовах достатньо високої інфляції саме цей факт породжує сумніви щодо достовірності статистичних даних про реальні темпи зростання ВВП. Пропонуємо читачам свою, можливо, спрощену, але зрозумілу методику розрахунку темпів реального зростання ВВП. Візьмемо відношення показника номінального зростання ВВП у відсотках (125,8%) до показника зростання цін виробників у відсотках за цей же період (118,4%), помножимо на 100, і отримаємо відсоток реального зростання ВВП – 106,2%. Як бачимо, це далеко не 113,4%. Хотілося б, щоб фахівці Держкомстату аргументовано заперечили проти такого підходу і спростували наші сумніви щодо достовірності означеної статистики.

Найбільший приріст валової доданої вартості, повідомляє Держкомстат, спостерігався у сільському господарстві, мисливстві та лісовому господарстві – 24,7%, будівництві – 24,5%, оптовій і роздрібній торгівлі – 21,1%, обробній промисловості – 16,6%. Привертає увагу, що саме у цих галузях сьогодні надзвичайно велика роль цінового фактора.

В обробній промисловості, наприклад, індекс цін становив 120,1%, а індекс виробництва – 116,6%, тобто у порівняльних цінах виробництво зменшилося до 97,1% порівняно з минулим роком. Такий же розрахунок показує, що виробництво у порівняльних цінах коксу та продуктів нафтопереробки становило 62,8%, продукції металургії та обробки металу – 88,0%, виробництво та розподілення електроенергії, газу та води – 90,8%, хімічної та нафтохімічної промисловості – 104,1% до 9 місяців минулого року.

Обсяг реалізації продукції сільського господарства номінально зріс на 24,8%. Проте слід зважити, що порівняно з 2002 роком реалізація сільгосппродукції номінально зросла лише на 4,1%. З урахуванням індексу цін реалізації за 9 місяців (110,6%) реалізація продукції у порівняльних цінах була більшою, ніж у минулому році, але рівень виробництва 2002 року не був досягнутий. Реалізація худоби та птиці у живій вазі склала лише 94,4% до відповідного періоду минулого року і становила трохи більше 34 кг на людину. Якщо взяти середній вихід м’яса у 50%, то стає зрозумілою мізерність його споживання населенням України – 17 кг на людину за 9 місяців. Стають зрозумілими поточні колізії на ринку м’яса. Отримавши у вересні дещо підвищені пенсії, пенсіонери мали можливість покуштувати трохи м’яса, але його на ринку не виявилося. Уряд популістські гроші видав, а про їх отоварення не потурбувався і створив у економіці та суспільстві додаткову напругу. Наведена нижче таблиця динаміки індексів цін реалізації сільгосппродукції у поточному році дає ще більші підстави для занепокоєння.

 

Індекси цін реалізації сільськогосподарської продукції
(у % до відповідного періоду попереднього року)

 

Сільськогосподарська продукція – всього

У тому числі

продукція рослинництва

продукція тваринництва

Сільськогосподарські підприємства

cічень 2004 р.

122,9

106,7

130,8

січень–лютий 2004 р.

127,7

120,7

131,8

січень–березень 2004 р.

129,7

129,3

130,0

січень–квітень 2004 р.

128,8

126,8

130,2

січень–травень 2004 р.

128,2

124,2

130,7

січень–червень 2004 р.

129,0

120,9

133,9

січень–липень 2004 р.

125,7

112,8

134,4

січень–серпень 2004 р.

115,7

98,5

135,3

січень–вересень 2004 р.

110,6

95,1

134,9

 

Із таблиці бачимо, що тенденція підвищення цін на сільгосппродукцію проявилася ще на початку року і не викликала особливих колізій на споживчому ринку. Проте уряд у цей час був занадто занепокоєний перерозподілом залишків державної власності, попутно проштовхував конституційну реформу, забезпечував передвиборчу кампанію свого кандидата і забув про свій безпосередній обов’язок – відслідковувати економічні тенденції та вживати заходів з попередження чи нівелювання негативних наслідків. Чи, може, і не усвідомлював, що це потрібно робити. Тому криза на ринку м’яса повністю на совісті уряду. Динаміка цін реалізації продукції рослинництва яскраво засвідчує, що і в цьому році під акомпанементи висловлювань Прем’єр-міністра щодо турботи про селян (“Не дозволимо посередникам пограбувати селян” і т. ін.) на зерновому ринку відбулося ще більше пограбування селян, ніж у минулому році. Його можна визначити навіть конкретно – 4,9% зменшення ціни реалізації валової продукції рослинництва за 9 місяців. Певне, дався взнаки накопичений у минулому році досвід такого пограбування. Роздрібні ж ціни навіть на хлібобулочні вироби, про зниження яких дуже багато говорилось у передвиборчий період, практично не знизились. Тоді де осіли оті надприбутки? І про що нам розповідав і продовжує розповідати Прем’єр-міністр?

Взагалі на ціновому полі спостерігаються тривожні тенденції. Якось так склалося, що публічними, і то лише певною мірою, у нас стали споживчі ціни. Індекси цін виробників залишаються у тіні. Тому більше поговоримо про ці останні. За 9 місяців вони зросли на 18,4% проти 6,9% у відповідному періоді минулого року. Цю цифру слід вважати катастрофічною саму по собі, але її катастрофічність підсилюється також тим, що Прем’єр-міністр України послідовно і рішуче заспокоює громадськість: ми, мовляв, не допустимо зростання цін і дає “доручення” державним адміністраціям і правоохоронним органам “забезпечити” стабільність споживчих цін. Це однаково, якби він дав їм доручення забезпечити суху осінь чи неснігову зиму – вони бувають, але міліцейському регулюванню не піддаються. Нагадаємо, що 6,9% зростання цін виробників за 9 місяців минулого року дали 8,2% річного зростання споживчих цін (фахівці вважають, що реально інфляція була вищою). Проекція цієї пропорції на 2004 рік дає 21,9% річної інфляції, що слід вважати близьким до реальності, тоді як уряд прогнозує, вибачте, її смішну величину – 7,0%.

Висновок про катастрофічність рівня зростання цін виробників підтверджується і підсилюється, якщо проаналізувати тенденції зростання цін виробників у галузях економіки: у енергетичних і добувних, металургійній галузях зростання цін значно перевищує усереднений 18,4-відсотковий рівень, у металургії, наприклад, сягнуло 67,8%. У переробних галузях, перш за все легкій, текстильній, переробній, харчовій, воно складало лише 2–4%, що навіть менше минулорічного. З цього видно, хто “ініціює” зростання цін, – це експортні галузі. І в якому занедбаному стані знаходяться галузі, які забезпечують потреби внутрішнього ринку.

Звичайно, на ціноутворення в Україні впливають зовнішньоекономічні чинники, в першу чергу – значне підвищення світових цін на нафту. Але нас цікавить внутрішня економічна політика у цей непростий час: чи вона спрямована на зменшення негативного впливу зовнішніх факторів на економіку країни, чи уряд ігнорує цей свій обов’язок і сприяє певним промислово-фінансовим групам у використанні міжнародної кон’юнктури для власного збагачення. Сьогодні в Україні на повну потужність запущений механізм “перекачування” фінансових ресурсів через механізм диспаритету цін не лише з сільського господарства, але й з легкої, переробної, харчової та інших галузей, до базових галузей, підприємства яких в основному належать представникам близького оточення Президента. Стає зрозумілим, таким чином, механізм і джерела подвоєння протягом цього року особистих багатств Р.Ахметова і В.Пінчука: також, якщо не головним чином, і за рахунок знекровлення галузей, які виробляють товари для населення. Закон збереження енергії діє.

Інший висновок, який мусимо зробити з наведеної вище статистики – що ціни виробників і в подальшому будуть зростати. Поки невідомо, чи досягли свого чергового максимуму індекси цін виробників – лідерів цінової гонки – до вересня включно вони зростали. Ознак стабілізації поки що немає. Певне, до кінця року вони будуть підвищуватися. Але якщо навіть їх зростання зупиниться, загальний індекс цін виробників по народному господарству буде зростати, адже галузі-пасинки хоч і повільно, але будуть “підтягуватися” до лідерів. Відповідно будуть зростати ціни на споживчому ринку. Тому слід очікувати подальшого падіння життєвого рівня населення.

Нагадаємо також, що у статистиці застосовуються непрямі методи визначення стану економіки. Серед них – за динамікою перевезення вантажів у тонах і за динамікою виробництва та споживання електроенергії. У нашому випадку перевезення вантажів (зростання на 5,5%) засвідчує зростання економіки, виробництво електроенергії – її спад (виробництво і розподілення електроенергії, газу та води за 9 місяців зменшилися на 1,3%). Як бачимо. однозначного благополуччя не засвідчують і непрямі методи аналізу.

Вкрай негативно на стан публічності ціноутворення вплинула і продовжує впливати виборча кампанія: тема залишається закритою для обговорення і з’являється на публіку лише під натиском життя, так як це сталося із споживчими цінами на м’ясо.

Неминучим стає також висновок, що методики Держкомстату щодо обрахунку макроекономічних народногосподарських показників не повною мірою враховують, а точніше – не хочуть враховувати ціновий фактор і сприяють створенню ілюзії успішного економічного розвитку України. Разом із прокуратурою, міліцією, службою безпеки, усією потужною вертикаллю виконавчої влади статистичні органи надійно слугують політичним цілям. Їхній “вклад” у сучасну політичну нестабільність поки що знаходиться поза увагою суспільства.

 

 

Відповідальний за випуск:

 

Роман ДМИТРУК

 

е-mail: mail@tomenko.kiev.ua

http://www.tomenko.kiev.ua

При використанні та передруці матеріалів цього видання
посилання обов’язкове.

© Інститут політики, 2003-2004

 


Оптимізм українців щодо чесності виборів суттєво зріс
----------------
Рейтинг кандидатів у Президенти України
----------------
Вийшов електронний щотижневик "Прозора політика" №46(51)
----------------
Вийшов електронний щотижневик "Прозора політика" №45(50)
----------------
Вийшов електронний щотижневик "Прозора політика" №44(49)
----------------
Вийшов електронний щотижневик "Прозора політика" №43(48)
----------------
Вийшов електронний щотижневик "Прозора політика" №42(47)
----------------
Вийшов електронний щотижневик "Прозора політика" №41(46)
----------------
Вийшов електронний щотижневик "Прозора політика" №40(45)
----------------
Вийшов електронний щотижневик "Прозора політика" №39(44)
----------------
Інші новини
----------------


© Copyright Інститут Політики, 1999-2003.
При повному або частковому використанні материалів посилання на Інститут політики обов'язкове.
Скачать гонки.