"ПРОЗОРА ПОЛІТИКА" №44 (49)
 аналітичний огляд суспільно-політичного життя

   7 - 14 грудня 2004 року



    Олександр ДЕРГАЧОВ
     Зміна влади по-українські


    Сергій МАКЕЄВ
     О безнадежно выпавших из времени


 

 

Олександр Дергачов,
політолог,
головний редактор видання “Прозора політика”

 Зміна влади по-українські

Нас багато і нас не подолати. З цим жили останні тижні мільйони українців, яких беззаконня влади змусило згадати про свої громадянські та власне людські права й обов’язки. Помаранчева революція сформулювала суспільні очікування: Ющенко – переможець, уся виконавча влада має бути оновлена; ті, хто винен у фальсифікаціях, зловживав владою, намагався сіяти ворожнечу, розколював країну, мають бути покарані. Натомість, маємо компромісне “Пакетне голосування”, яке в оцінках різних політичних сил отримало абсолютно різні оцінки, – від контрреволюційного путчу до закріплення перемоги демократії.

Власне на вимогу учасників громадянського опору внесено зміни до Закону про вибори Президента і частково змінено склад Центральної виборчої комісії. Опозиція, яка, якби не фальсифікації, вже була б владою, лише отримала гарні перспективи боротися далі та перемогти вдруге.

Натомість, нарешті була проголосована конституційна реформа. Хтось з політологів буде стверджувати, що заради цього Банкова й застосовувала такі брудні технології і взагалі зупинилася на проекті “кандидат Янукович”. Фактично проігноровано рішення Верховної Ради про недовіру уряду, не звільнено й губернаторів-розкольників. Режим отримав додатковий час для перегрупування сил або хоча б для замітання слідів. Його спадщина, і без того важка, може стати ще важчою.

При цьому немає жодних підстав для досить розповсюджених оцінок про виграш Кучми і Медведчука, чи про поразку опозиції. Так само не варто приставати на думку Леоніда Даниловича, що “немає ні переможених, ні переможців”. Набагато більше сенсу у твердженні, що ухвалення пакета з конституційною реформою включно, вигідне усій Україні. Але ця вигода має бути забезпечена суттєвими додатковими кроками. Так само, її зміст потребує роз’яснення.

Передовсім не слід забувати, що завдання демократичних сил не зводиться до забезпечення чесного завершення виборів. Адже, по-перше, все ще зберігається загроза зриву виборів. Зацікавлені у цьому сили, передовсім Медведчук і кампанія, продовжують діяти. Дезорганізація завершального етапу виборчої кампанії може стати складовою стратегії залишків команди Януковича.

Ще важливішою обставиною розвитку політичної боротьби донедавна була загроза силового варіанту. У багатьох експертів склалося досить суперечливе враження від дій міжнародних посередників під час врегулювання української політичної кризи. Маємо чимало прикладів того, що, спираючись на них, Леонід Кучма намагався обмежити роль “вулиці”, і при цьому тягнув час, вперто гальмував ухвалення рішень, які належали до його компетенції. Однак слід відзначити: активна позиція міжнародної спільноти була абсолютно необхідною, щоб змусити чинну владу відмовитися від застосування військ. У неї, на відміну від учасників помаранчевої революції, відчуття неприпустимості пролиття крові, не існувало. Підтримуючи “пакет”, “Наша Україна” не відступила від вимог “майдану”, а захищала його від реальної небезпеки і відкрила шлях правового закріплення його моральної перемоги.

У політичних подіях останнього часу виявився логічний парадокс: опозиція, змушена відкласти святкування перемоги, в ключових питаннях уже діє як відповідальна влада. Введення процесу врегулювання в правове русло, – єдиний спосіб забезпечити консолідацію країни. Консолідації як у ідейно-політичному, так і в регіональному вимірах. Якщо зважувати поступки влади і опозиції заради досягнення компромісу на момент граничного загострення кризи, матимемо один результат. Якщо враховувати навіть найближчу перспективу, – він буде іншим. Суспільству потрібна авторитетна легітимна влада. Демократії, яка перемагає, потрібна стабільність.

Було б помилкою, обстоюючи демократичні цінності, робити ставку виключно на зміну президента. Так само цілком застаріли розрахунки прибічників авториторизму на те, що перехід до парламентсько-президентської форми правління здатен забезпечити їх перевагу. На порядку денному стоїть питання створення нової більшості у Верховній Раді. Цей процес уже розпочався. На суспільство мають нарешті запрацювати всі гілки влади і в центрі, і на місцях. У цьому й полягає мета реформування.

Під таку мету потрібно формувати широку коаліцію політичних сил. Нові перспективи мають отримати всі, хто здатен до оновлення, до демократичної еволюції. Країні потрібна не тільки краща влада, а й нова конструктивна опозиція. Але так само очевидно, що багато хто має піти з публічної політики разом зі збанкрутілим режимом. Можна погодитися з діями за прислів’ям “хто старе згадає…”, але це старе має дійсно стати старим, минувшим.

 

 

Сергей Макеев,
доктор социологии

О безнадежно выпавших из времени

У Фазиля Искандера есть чудная серия рассказов о Сандро из Чегема. Один из персонажей этих рассказов – увы, не припомню сходу, кто именно, а нужной книги под рукой нет – в начале хрущевской оттепели, вскоре после кончины рыжего истукана, радостно объявил окружающим: «Все, наше время пришло!». Чудачества нового генерального секретаря изрядно его разочаровали. После брежневского переворота 1964 года он вновь возвестил: «Ну, все, наше время пришло!». Однако оно вновь не пришло – время торжества порядочных людей, справедливости, честности, доброжелательности.

Живущие по совести, сдается, в наших просторах еще ни разу не дождались хороших времен, то есть «своих времен». Не склонен усматривать в этом чей-то коварный заговор или злой умысел. Просто не получается у нас пока по иному. Зато практически никогда не оставляет нас надежда на то, что лучшие времена наступят. Похоже, именно сейчас подошел период обострения наших надежд и ожиданий. Причем – редкий случай – надежды нам не дарованы сверху, но сконструированы исключительно самостоятельно, мощным движением «снизу». Мы поделились ими также с теми, кому хотим делегировать власть на ближайшее будущее.

Однако надежды достаются не всем и не все ими захвачены. Всегда были и будут те, кто безнадежно выпали из текущего времени. В конце прошлой недели ТРК «Украина» почти два часа показывала нам довольно большую группу таких людей. Имею в виду трансляцию из Донецка какого-то там этапа съезда межрегионального союза представителей органов местного самоуправления. На нем были представлены все «мятежные» главы государственных организаций востока и юга Украины, а также их союзники из некоторых районных центров иных областей. Председательствовал в президиуме их, по всей видимости, неформальный лидер – Е.Кушнарёв, ныне ушедший в отпуск, а уже в начале нынешней недели порвавший с партией, давшей ему путевку в политическую жизнь – НДП. Вот несколько впечатлений от увиденного и услышанного.

Впечатление первое – более горячих и искренних сторонников единой и неделимой Украины нигде не сыскать. Они представлялись и действительно выглядели законопослушными в данном отношении. Более того, проскальзывали даже нотки возмущения – нас не просто неверно поняли в конце ноября на съезде в Северодонецке, нас – извратили. Короче, кто видел их в Донецке, тот никогда не скажет, что это те же самые люди, которые в ледовом дворце районного центра Луганской области горячились и нервничали. Что ж, не придавать значения ничьим словам, в том числе и своим собственным, у безнадежно выпавших из времени в крови.

Впечатление второе – бессмысленность их мероприятия была настолько очевидной, что только они, безвременщики, не могли в ней удостовериться. Разумеется, идея, собравшая их вместе и предъявленная нам для обозрения, на сей раз казалась вполне актуальной. Они пытались обсуждать вопрос о том, каким быть местному самоуправлению, о разграничении полномочий с Киевом, о бюджетном процессе и т.п. Но несли страшную околесицу, демонстрируя полное невежество в предметах, о которых пытались говорить. Б.Дейч, председатель Верховной Рады Крыма, взяв слово, сказал примерно следующее: «Все, о чем вы толкуете, давно есть у АР Крым. У нас есть даже больше – Конституция и автономия. А проблемы остаются те же, что и у вас. Вы что, хотите повторить наш путь? Так это путь в никуда».

Впрочем, вразумлять там некого. Они собрались с единственной и недостижимой целью: как сохранить себя при власти. Но это их дело является совершенно безнадежным. По-моему, они это осознавали. В понедельник, 13 декабря, подал в отставку умеренный участник северодонецкого движения, глава Днепропетровской областной государственной администрации В.Яцуба. 14 декабря ушел в отпуск Е.Кушнарёв. Ушел для того, чтобы отдать все силы избирательной кампании В.Януковича. Можно не сомневаться, что к власти он уже не вернется, – станет «чистым» политиком, быть может, сотворит новую партию, столь же невнятную, как и та, в которой состоял прежде.

Впечатление третье – не зная что делать, они творят неведомо что. В частности, ими принято решение о создании научного центра, который обязан выдавать им рекомендации. Все было бы хорошо, если бы они еще и потрудились сформулировать, относительно чего им необходимы рекомендации. Когда директор одного экономического института НАН Украины из Донецка В.Мамутов пространно стал советовать присутствующим, чем мог бы заняться такой центр, Е.Кушнарёв с досадой оборвал его: всегда, мол, с этими учеными одно и то же – дашь им слово, а они начинают плести разную чушь, путаясь под ногами у практичных людей.

Впечатление четвертое – они точно знают, кто виноват в том, что наше местное самоуправление вышло таким уродливым и рахитичным. Правильно – это власть, это центр, это Киев. И вот что любопытно, эти столпы и опоры центра и Киева, многие годы безраздельно распоряжавшиеся местными финансами и собственностью, себя к власти не относят. Напомню, что Луганский наместник А.Ефимов просидел в чиновничьем кресле 8 лет, как сам в том признался привселюдно. А С.Гриневецкий, глава Одесской ОГА, мило поведал, как в высоких кабинетах их обязывали снабдить народных депутатов от области одним или двумя миллионами гривен. Нет, не центрального, а областного бюджета. Якобы для «работы» в округах. В общем, жуть, что та еще власть с ними делала.

Впечатление пятое – беспардонность безнадежно выпавших из времени границ не ведает. Е.Кушнарёв решительно постановил – следующий этап съезда провести во Львове (сначала хотел в Киеве, но вдруг сам себя поправил). Люди воспитанные, вообще-то, соизволения сначала испрашивают. Не знаю, согласятся ли львовские власти принимать у себя очередной этап раскольничьего съезда, им, в конце концов, решать. Относительно же участия есть нехитрое правило – не садиться с определенными людьми за один стол.

Идея с бесконечными этапами съезда безусловно хороша: как попытка этих господ увековечить самих себя. Одно плохо – времени у них в распоряжении нет; они из него выпали.

 

 

Відповідальний за випуск:

 

Роман ДМИТРУК

 

е-mail: mail@tomenko.kiev.ua

http://www.tomenko.kiev.ua

При використанні та передруці матеріалів цього видання
посилання обов’язкове.

© Інститут політики, 2003-2004

 


Оптимізм українців щодо чесності виборів суттєво зріс
----------------
Рейтинг кандидатів у Президенти України
----------------
Вийшов електронний щотижневик "Прозора політика" №46(51)
----------------
Вийшов електронний щотижневик "Прозора політика" №45(50)
----------------
Вийшов електронний щотижневик "Прозора політика" №44(49)
----------------
Вийшов електронний щотижневик "Прозора політика" №43(48)
----------------
Вийшов електронний щотижневик "Прозора політика" №42(47)
----------------
Вийшов електронний щотижневик "Прозора політика" №41(46)
----------------
Вийшов електронний щотижневик "Прозора політика" №40(45)
----------------
Вийшов електронний щотижневик "Прозора політика" №39(44)
----------------
Інші новини
----------------


© Copyright Інститут Політики, 1999-2003.
При повному або частковому використанні материалів посилання на Інститут політики обов'язкове.
Детальное описание авто выкуп киев у нас.