"ПРОЗОРА ПОЛІТИКА" №46 (51)
 аналітичний огляд суспільно-політичного життя

   21 - 28 грудня 2004 року



    Олександр ДЕРГАЧОВ
     Герої та жертви помаранчової революції


    Сергій МАКЕЄВ
     Две основные проблемы посткучмовского развития Украины


 

 

Олександр Дергачов,
політолог,
головний редактор видання “Прозора політика”

Герої та жертви помаранчової революції

Результативне голосування 26 грудня, схоже, підводить риску під активною фазою помаранчевої революції. Водночас, має певною мірою втратити гостроту питання про ставлення до цього яскравого явища. Але саме це питання залишиться важливим для самовизначення, для уточнення громадянської позиції мільйонів українців. Так само, підтримка, несприйняття або байдужість до її ідей у найближчий час найкращим чином відбиватиме суспільні настрої в країні. Нарешті, якщо приєднатися до широко розповсюдженої думки, що Україна стала іншою, то варто уточнити, у чому полягають ці зміни.

Найбільш очевидним результатом сплеску громадянської активності стали найчесніші вибори, виникнення нової політичної ситуації, можливості формування нової влади. Вже протягом грудня стали очевидними зміни на краще у роботі електронних засобів масової інформації. В багатьох регіонах різко знизилася роль адміністративного ресурсу, фактично почався процес переорієнтації чиновництва. Оновлені ЦВК та Генпрокуратура своєю діяльністю також сприяли зміні психологічного стану основних учасників політичної боротьби та значної частини суспільства.

Вагомим тактичним здобутком революції стада деморалізація частини найбільш небезпечних провідників режиму, заохочення до переструктуризації депутатського корпусу у Верховній Раді. Ще важливішим видається зміна настроїв в окремих силових структурах, більшу незалежність почали демонструвати суди. Саме це унеможливило силовий варіант і полегшило повернення конфлікту у правове поле. Помаранчевий рух створив нову політичну ситуацію, зафіксував нове, сприятливе для демократії співвідношення політичних сил. Але при цьому, він, давши яскравий приклад захисту громадянських прав і свобод, так чи інакше позначив і наявність слабкостей українського суспільства і проблем щододосягнення його реальної консолідованості.

Якщо порівнювати дані ЦВК та екзит-полів, то наявне свідоцтво спотвореного стану суспільства. Так, українських соціологів дійсно можна привітати з тим, що їх дані цього разу збіглися між собою. Вірогідно, втручання замовників, на відміну від попередніх випадків, не було. Тішить і зменшення кількості тих, хто відмовлявся спілкуватися з інтерв’юерами. Проте, покращання загальної атмосфери, значне зниження напруження у день голосування, вдосконалення методик опитування, все ж не позбавили від похибок у спробах отримати достатньо точні результати голосування відразу після закриття виборчих дільниць. Відрив Віктора Ющенко за протоколами виявився практично вдвічі меншим, ніж це показали екзит-поли. При цьому, “обережність” громадян, небажання визнати свою належність до меншості сьогодні, коли демократія перемагає, виявилася не меншою ніж вчора, коли бажання цю демократію підтримати поєднувалося з невірою в її успіх. Саме це породжує питання про переможців та переможених, про майбутні відносини між ними.

Нові пропорції розподілу симпатій виборців між двома кандидатами тезу про серйозну зміну суспільних настроїв не підтверджують. Порівняння статистичних даних двох голосувань другого туру свідчить про те, що фальсифікації дійсно були широкомасштабними і що їх левову частку вдалося зняти. Водночас, 26 грудня стали чіткішими масштаби електоральних завоювань Віктора Януковича. Серед дванадцяти мільйонів громадян, які його підтримали, думаю, чимало тих, хто виявився не готовим зрозуміти помаранчеву революцію і хто голосував не стільки за свого обранця, скільки заявляючи свою особливу позицію.

Якщо особливості сучасного протистояння на рівні еліт доречно оцінювати не тільки з огляду на політичні цінності, а й на норми моралі, то до оцінки електорату такі критерії не можуть бути застосовані. Не все може бути пояснено й різною інформованістю мешканців різних регіонів. Серед тих, хто не сприймає помаранчеву революцію чимало тих, хто відчуває дискомфорт від того, що самі не встигли чи не наважилися виявити свої позицію. Психологічно незатишно почувають себе ті, хто традиційно був осторонь політики, виявляв байдужість, чи пластичність, яка дозволяє пристосовуватися і таким чином миритися з негараздами. Це певною мірою допомагає зрозуміти феномен Одеси. Новий зелений рух заради примирення прибічників двох кандидатів у цьому сенсі, заслуговує на увагу. Нарешті, слід визнати, що відмінності у ситуації в регіонах не забезпечували рівних можливостей для активності громадян.

Водночас, стає очевидним, що ситуація “одна нація – два електорати” не зникне із завершенням виборів. Вона фіксує досить глибокі відмінності у розвитку політичної культури. Донецьке кланово-олігархічне угруповання не випадково виявилися найуспішнішим у політиці серед собі подібних. Для збереження всього цього і було піднято прапор децентралізації, чи федералізації. Саме на Донеччині за останніх кілька років був створений особливий тип громадянина, вихований місцевий, досить агресивний патріотизм. Таким чином, якщо тут і присутня зомбованість, так само доведеться мати справу і зі способом життя, з чисельними носіями хибної але зовсім не поверхневої внутрішньої переконаності в своїй правді. Тож при тому, що країна потребує реформування, окремі її регіони вимагають спеціальної уваги.

Помаранчева революція кинула виклик і тим політичним силам, які традиційно декларували свою найбільшу близькість до народу. Не випадково Віктор Янукович отримав підтримку від ортодоксальних лівих. Закономірно, що на цьому фланзі спостерігається загострення параної. Не дивно, що комуністи переживають поразку Януковича набагато важче, ніж свою власну у 1999 році.

Вирішувати окреслені проблеми доведеться вже нереволюційними засобами. Але й не тільки ці проблеми мають бути вирішені. Перед героями помаранчевої революції постають їх власні додаткові завдання. Її здобутки, такі очевидні на загальнонаціональному рівні, мають бути закріплені в кожному конкретному колективі, в кожній громаді. На жаль, існує чимало прикладів, коли дух Майдану згасає у кабінетах середніх та малих начальників, які роками ігнорували у свої вотчинах елементарні права колективу, паплюжили демократію, органічно притаманну навчальним закладам, дослідницьким установам, професійним об’єднанням. Чи сприятиме сплеск громадянської активності вирішенню головного завдання: встановлення реальної демократії не тільки для всіх, а й для кожного? Якщо так, то тільки тоді можна буде говорити про справжню перемогу, при чому таку, у якої не буде переможених.

 

 

Сергей Макеев,
доктор социологии

Две основные проблемы посткучмовского развития Украины

Думать, будто политический горизонт заметно просветлел после того, как граждане Украины сделали свой выбор 26 декабря, – значит выказать себя безнадежным романтиком. Очевидно другое: длящаяся сумеречность политической жизни в стране отныне обусловлена неустранимым наличием двух обстоятельств. Первое обстоятельство. Хотя Л.Кучма завершил срок своих полномочий, но наследие оставил крайне тяжелое. У новой власти нет сомнений относительно того, принимать ли наследие или же отказываться от него – конечно же отказываться. Рука, долженствующая перехватить от предыдущего президента эстафетную палочку власти, была уверенно отведена волею большей части избирателей Украины.

Нельзя, впрочем, не видеть, что в окружении В.Ющенко отсутствует общепринятый и общеприемлемый ответ на вопрос о том, каким именно образом расставаться с отвергаемым наследством. Или, другими словами, какими полномочиями должен обладать президент В.Ющенко для того, чтобы как можно скорее пустить на ветер это, довольно таки тяжелое, наследство. Для Юлии Тимошенко ответ сомнений не вызывает. Это должен быть сильный, даже очень сильный президент, вступивший в обладание всеми теми возможностями и ресурсами, которые были у его предшественника. 61 депутат уже поддержал ее обращение в Конституционной Суд по поводу конституционности проголосованного 8 декабря Верховною Радою законопроекта о политической реформе в печально известном пакете.

Очевидно, что с пакетом у наших политиков не сложилось. К слову сказать, сама идея пакета порочна. Хотя бы потому, что она становится неопровержимым свидетельством глубочайшего недоверия различных политических лагерей друг к другу. И нельзя ведь сказать, что противоборствующие и противостоящие стороны обманываются относительно друг друга. Пакет, как мы помним, преподносился как «пакет компромисса», но очень быстро превратился в «пакет раздора». Не успели высохнуть чернила на документе о его принятии, как 46 депутатов от большинства обжаловали в Конституционный Суд особенности применения Закона о выборах Президента при повторном голосовании 26 декабря. Решение Суда внесло дополнительную неразбериху в и без того проблемный ход подготовки и проведения повторного голосования. Больше того, создана правовая зацепка для судебного обсуждения легитимности прошедших выборов.

На избирательном участке в воскресенье В.Ющенко обвинил оппонентов в политическом вероломстве, недвузначно оставив за собой право на ответный ход. А маневр у него ограничен: единственный объект, в отношении которого он может поменять позицию, – это законопроект о политической реформе. Так что Ю.Тимошенко не столько опережала события, сколько предвидела их: политическая война не завершается 26 декабря, она длится и длится.

Однако А.Мороз имеет собственное твердое мнение о самых общих способах расставания с наследием Л.Кучмы. Главным инструментом тут должна быть сильная парламентско-президентская республика. Переход же к ней возможен только путем политической реформы, и никаким иным. Причем лидер СПУ крайне чувствителен к любым проволочкам в этом деле; он прямо говорит о своих сомнениях в искренней приверженности представителей «Нашей Украины» духу и букве политической реформы. Не будет преувеличением сказать, что на ней сошелся для А.Мороза сегодня весь политической свет. А под утро 27 декабря от А.Зинченко пришла для него и еще одна не слишком приятная новость. На пресс-конференции в штабе кандидата в президенты он заявил, что стране необходима не политическая реформа, а новая Конституция или новая редакция Конституции для демократической Украины. Ее разработка потребует несколько лет, ведь спешить здесь нет никакого резона: все должно быть семь раз отмерено и взвешено.

В общем, и не знаю, удастся ли коалиции «Сила народа» расстаться с наследством предыдущего президента и при этом сохранить единство, не дезинтегрироваться. По крайней мере, это будет серьезным политическим испытанием для президента В.Ющенко.

Второе обстоятельство. Политические сумерки в стране обусловлены и присутствием В.Януковича. На пресс-конференции в своем штабе сразу после закрытия избирательных участков 26 декабря он, в присущей ему манере, заявил, что будет очень большой проблемой для этих людей, «показавших свое истинное лицо». И можете не сомневаться, В.Янукович действительно будет проблемой не только для «этих людей», но и для всей страны. Этот политический джин не полезет обратно в бутылку, будь она хоть размером с Донецкую область. Отчасти и потому, что он не понимает, в чем, собственно, состоит лично его, Виктора Федоровича Януковича, проблема.

На мой взгляд, его проблема заключается в том, как быть достойным своих избирателей, то есть 44% тех, кто в последнее воскресенье 2004 года пришел назначить себе власть на ближайшие пять лет. Судя по тому, под какими лозунгами он вел свою избирательную кампанию, с чем обращался к собиравшимся поддержать его, он вообразил, будто его уполномочивают мертвой хваткой вцепиться во власть и не отдавать ее, несмотря ни на что. Если он затеет судебные тяжбы, значит, так оно и есть. Значит, он не знает, как быть достойным своих избирателей. Значит, он не знает, как возможно быть достойным тех 52%, которые проголосовали за его оппонента.

Между тем В.Янукович сделал головокружительную политическую карьеру. Еще два года назад его мало кто знал в Украине, а сегодня он пользуется поддержкой такого большого числа людей, каким могут похвастаться, кроме него, еще два или три человека за всю историю независимой Украины. Больше того, буквально на наших глазах он освоил украинский язык, сформировал навыки публичного политика. Мы не раз могли убедиться, что он знает, что именно следует сказать в той или иной аудитории, он умеет быть адекватен ей (отвлечемся от того, нравится ли нам то, что мы слышим). Невозможно отрицать – возглавляемая им Партия регионов будет основным политическим игроком на парламентских выборах, и равных ей по поддержке пока, откровенно говоря, не видно. Это – совершенно открытое политическое будущее и если он его не способен разглядеть, то не знает, как быть достойным своих избирателей, то станет воспроизводить сумерки.

Его проблема еще и в том, чтобы понять еще один крайне существенный момент. 52%, поддержавших В.Ющенко, вовсе не являются «стражами порядка», который избранный президент намерен устанавливать. Это люди, которые вместе с 44% сторонников В.Януковича отныне осуществляют постоянный и неусыпный контроль новой власти. И для них необыкновенно важно, чтобы существовала и действовала политическая оппозиция. Тогда контроль будет и «снизу», и «сбоку».

В.Янукович также публично отказался от наследства, оставляемого Л.Кучмой. Сдается, лично для себя он еще не решил, как именно он собирается это сделать. И потому он остается проблемой посткучмовского развития Украины.

 

Відповідальний за випуск:

 

Роман ДМИТРУК

 

е-mail: mail@tomenko.kiev.ua

http://www.tomenko.kiev.ua

При використанні та передруці матеріалів цього видання
посилання обов’язкове.

© Інститут політики, 2003-2004

 


Оптимізм українців щодо чесності виборів суттєво зріс
----------------
Рейтинг кандидатів у Президенти України
----------------
Вийшов електронний щотижневик "Прозора політика" №46(51)
----------------
Вийшов електронний щотижневик "Прозора політика" №45(50)
----------------
Вийшов електронний щотижневик "Прозора політика" №44(49)
----------------
Вийшов електронний щотижневик "Прозора політика" №43(48)
----------------
Вийшов електронний щотижневик "Прозора політика" №42(47)
----------------
Вийшов електронний щотижневик "Прозора політика" №41(46)
----------------
Вийшов електронний щотижневик "Прозора політика" №40(45)
----------------
Вийшов електронний щотижневик "Прозора політика" №39(44)
----------------
Інші новини
----------------


© Copyright Інститут Політики, 1999-2003.
При повному або частковому використанні материалів посилання на Інститут політики обов'язкове.
У нас можно приобрести купить зонт киев в нашем магазине недорого.